Юхниця Євгеній - Біографія

Юхниця Євген / Юхница Евгений Біографія

"Кто Поэт? Он сумасшедший или странник?
Или просто красит ярмарки в Раю"
Єв. Юхниця.

Хто Юхниця?
Крейзі - точно!
Талант - точно.
Невихований - точно!
Жорсткий - точно.
Добрий - точно!
Фанат - точно.
Стратег - точно.
Його ненавидять - точно.
Їм захоплюються - точно.
Махина - точно.
Сентиментальний - точно.
Витончений - до жаху.
Грубий із близькими і співробітниками - точно.

Глави:

  1. Загартовуюче дитинство.
  2. Бурхлива студентська юність.
  3. Початок трудової діяльності, пошук себе, самовираження.
  4. Рік 1993 – засновництво газети «Все про бухгалтерський облік».
  5. Рік 1994, грудень, як град на голову, вірші, поезія...
  6. Рік 1996 - Засновництво дитячого журналу «Пізнайко»
  7. Роки 1999-2001 Навчання літературі. До Москви, Москва, після Москви.
  8. Рік 2002 – робота над постановкою голосу, сценічною майстерністю
  9. Роки 2003 - 2005, створення «Клубу Поезії», привернення уваги поетів до активної громадської, «виступаючої» активності по всій Україні, виступи оригінальні перед публікою, до 6-7 виступів на добу...не рахуючи мас-медіа.
  10. Роки 2005 - 2007 – серце-нервовий зрив, стомленність, ненависть до всього, пов`язанного зі словом, відлюднення.
  11. Рік 2007, травень - повернення, поки слабке, до творчої діяльності.
  12. Рік 2008 – відновлення поетичних сил, нове бурління уяви, сценарні пошуки, перегляд своєї ролі на поетичному, літературному полі України
  13. Рік 2009 - призначення шеф-редактором літературного журналу «Дніпро»
  14. Рік 2010 – кардинальна реформа літературного ж.Дніпро у бік прогресивної форми подачі, кольорового, сучасного дизайну, пошук талановитої автури, яку зачекався народ, конкурси для автури, методички драматургам та авторам пригодницького жанру
  15. Рік 2011, липень – «перші ластівки» ж.»Дніпро», тексти якого починають передруковувати, вперше – росте відчутно передплата! Журнал починає потроху подобатись самому шуф-редакторові...Буйний розквіт «Клубу поезії».

Життя Майстра, про що ще можна мріяти

Про мову Євген написав:
"Тепер палке лишилося бажання:
Щоб нею я народу віру відродив!"

Народився Євген у провінційній Жмеринці Вінницької області, у віддаленому селищі, яку згадує, за його словами, завдяки тільки супервчительці в його житті - математику Кривошиї Ціні Ісаківні. Саме вона та прагнення батька Євгена - Леоніда Макаровича, "вивести дитину в люди" і відіграли основну роль у формуванні характеру, цілеспрямованості, посидючості та комплексу переможця у Євгена.

Звісно, за тих часів, та й набагато пізніше, ніхто і не уявляв, що з Євгена виросте Поет із Власним голосом. Щоправда, Женя говорить, що іноді батько його так реагував: "Ти шось як скажеш - шо Пушкін". А вже ближче до 9-го класу, коли Євген, як і все його покоління, бринчить на гітарі, батько так казав: "Ти як починаєш грати - очі блистять і в профіль - ну чистий Висоцький". І так казав не один він.

Євген у дитинстві не просто читав, а поглинав книги. Був записаний одночасно до чотирьох бібліотек і до 3-го класу вже відлускав "Чингісханів" з "Батиями", "Вічний поклик" і тисячі інших, найрізноманітніших книг. Тут повний вплив матері - Галини Йосипівни. Для неї читання було єдиною віддушиною в суворому житті. До речі, вона напам'ять знала багато віршів і навіть "Коник-Горбоконик" Єршова, який Євген і зараз пам'ятає зі слів мами. Щоправда, вона також поглинала книги. Євген якось обмовився: "Іноді ввечері, вихідного дня, ми з мамою брали по книжці і навипередки її намагалися прочитати: у нас виходило 1-1,5 години на книгу з 150-190 сторінок". Відсутність навички з дитинства вчитуватися в мовне багатство книги, крім сюжету, боляче вдарить по Поетові пізніше.

Але Женя читав, читав, уже тоді впевнено вигукуючи: "Але ж тут написана неправда - герой у ситуації критичній - і говорить у "загнаному" темпі! Чому ж автор фальшує?!."

Зі школою взагалі у Поета не пов'язані особливо гарні спогади, він був з "неблатного району", але ходив до міської школи, де навчалася жмеринська еліта. Її ставлення до Євгена було не найкраще. І Євген мусив битися все дитинство. Гонориста, уперта вдача, невміння ладнати, сварки в родині, сімейне виховання - "довкола всі вороги" робило життя Євгена якщо і не нестерпним, то жорстоким. Через проблеми з хребтом, віддаленість його будинку від центру, нескінченну домашню живність, за якою у приватному будинку потрібно доглядати, Євген не відвідує спортивні секції. До 8-го класу його перевага у зрості "тане" (Женя з дитинства був дуже високим), і йому доводиться навчитися уникати бійок. І це ж з його гординею. Фізично Євген навчився. А чи відучився він битися морально- питання.

Через своєрідність виховання в родині для Євгена були табу - табори, гуртки, секції, запрошення до будинку друзів. І він хотів утікти. І зробив би це, якби не віра в Ціну Ісаківну. Тільки вона й підказує, як треба розвиватися. А тут ще ненормальна настанова його батьків іти до модного, на їх думку, залізничний інститут. Але ж Женя математик, заочні математичні школи, звання "Малого Академіка" при Малій Академії Політехнічного інституту, з шостого класу перемоги в математичних олімпіадах, із сьомого класу - чемпіон Жмеринки з шахів без єдиного відвідування шахового гуртка, без розрядів, з єдиною книжкою Чигоріна "Шахи для початківців". Юхниця темними безрадісними вечорами опрацьовував партії без єдиної підказки Вчителя, за скупими уривками фраз Чигоріна - грав із собою, і грав-грав.

Можливо, саме тоді Поет Євген Юхниця навчився розбиратися за книжками сам, навчатися сам, досягати вершин майстерності, читаючи книжки. Згодом це шалене прагнення розібратися, вивчити та втілити в життя і стануть головними достоїнствами Юхниці. Не очікування підказки від когось хоч у чомусь, а прагнення Євгена всім розповісти те, що сам він уміє. Хоча він так ніколи і не зрозуміє, що здебільшого людям знати нове не хочеться і його поради сприймають як настирливу нечемність.

Що б там не було, Женя після 10-го класу вирвався з дому, вирвався із Жмеринки і увійшов до очікуваного радісного життя з твердою вірою, що болотна безпросвітність позаду. У цьому новому житті Євген відразу став лідером. Скрізь, у всьому, завжди. Ні, він не став лідером. Він уже прийшов лідером і не дав ніколи нікому більше закріпитися у своєму призначенні бути першим. У всьому.

Продовження частин 2, 3, 4, 5 буде наприкінці року.

Автобіографія

Народився я в дотепній і славній, а також за "тих" часів просунутій Жмеринці. Потім був інститут (1-й курс), армія, Київ, знову інститут і, нарешті, довгоочікувана робота економістом. Із захватом і двожильною енергією почав працювати. З'являлися перші результати, але відчувалося, що працюю зі скрипом, щохвилини себе пересилюючи, ніби не на своєму місці. Дякувати Богові, у 1995 році почав писати в Індії. І буквально через місяць зрозумів - я поет зі своєю долею, яку мушу проповзти поміж колючок, але зі своєю місією. Почав посилено вивчати літературу. Ще продовжував працювати, але швидше за інерцією та з почуття відповідальності перед колегами і сім'єю. Десь у 1999 зрозумів, що без спеціальної освіти ніякий я не водій "Формули-1", а усього лише аматор на "Запорожці" з менталітетом "Феррарі". Кинув роботу, домовився із сім'єю та й подався до Москви. І у 2003 році практично повністю зосередився на поезії. Тепер я щасливий божевільний.

Про якості: ненавиджу пристосуванців і поверхневих, осіб ледачих, які ціни собі не складуть. Коли щось роблю - намагаюся зійти до Сонця. Нестриманий, невихований. Добрий, чуйний.

У житті - бігун на далекі дистанції. Стратег. Схиблений. Не в змозі керувати своїм особистим і поетичним життям. Таке відчуття, що кожного ранку хтось владний, нетерпимий і жорстокий до моєї слабкості змушує вивчати незвідане і виконувати місію першопрохідника. У всьому. Уже звик, що оцінка зробленого починається років через п'ять-шість після початку. І головне витримати "ату його! Ату!". Але поки визнають у вчорашньому, я вже далеко попереду і в новому, де знову і дивуються, і роздратовуються, і, поки що, не все розуміють...

"Кто Поэт? Он сумасшедший или странник?
Или просто красит ярмарки в Раю"
Єв. Юхниця.

Кто Юхница?
Крэйзи — точно!
Талант — точно.
Невоспитанный — точно!
Жесткий — точно.
Добрый — точно!
Фанат — точно.
Стратег — точно.
Его ненавидят — точно.
Им восхищаются — точно.
Махина — точно.
Сентиментальный — точно.
Утонченный — до ужаса.
Грубый с близкими и сотрудниками — точно.

Главы:

  1. Закалка с детства.
  2. Бурная студенческая юность.
  3. Начало трудовой деятельности, поиск себя, самовыражение.
  4. Год 1993 – основание газеты «Все о бухгалтерском учете».
  5. Год 1994, декабрь, как снег на голову, стихи, поэзия...
  6. Год 1996 – основание детского журнала «Познайка».
  7. Годы 1999—2001 – обучение литературе. До Москвы, Москва, после Москвы.
  8. Год 2002 – работа над постановкой голоса, сценическим мастерством.
  9. Годы 2003-2005 – создание «Клуба Поэзии», привлечение внимания поэтов к активной общественной, «выступающей» активности по всей Украине, выступления оригинальные перед публикой, до 6-7 выступлений в сутки... не считая масс-медиа.
  10. Годы 2005-2007 – сердечно-нервный срыв, усталость, ненависть ко всему, связанному со словом, замкнутость.
  11. Год 2007, май, – возвращение, пока слабое, к творческой деятельности.
  12. Год 2008 – восстановление поэтических сил, новое бурление воображения, сценарные поиски, пересмотр своей роли на поэтической, литературной ниве Украины.
  13. Год 2009 – назначение шеф-редактором литературного журнала «Дніпро».
  14. Год 2010 – кардинальная реформа литературного ж. «Дніпро» в сторону прогрессивной формы подачи, цветного современного дизайна, поиск талантливой автуры, которую заждался народ, конкурсы для автуры, методички драматургам и авторам приключенческого жанра.
  15. Год 2011, июль, – «первые ласточки» ж. «Дніпро», тексты которого начинают перепечатывать, впервые ощутимо растет подписка! Журнал начинает понемногу нравиться самому шеф-редактору... Бурный расцвет «Клуба Поэзии».

Жизнь Мастера, о чем еще можно мечтать

О речи Евгений написал:
"Тепер палке лишилося бажання:
Щоб нею я народу віру відродив!"

Родился Евгений в провинциальной Жмеринке Винницкой области, в отдаленном поселке, которую вспоминает, по его словам, благодаря только суперучительнице в его жизни - математику Кривошее Цине Исааковне. Именно она и стремление отца Евгения - Леонида Макаровича, "вывести ребенка в люди" и сыграли основную роль в формировании характера, целеустремленности, усидчивости и комплекса победителя у Евгения.

Конечно, в те времена, да и намного позже, никто и не представлял, что из Евгения вырастет Поэт с Собственным голосом. Правда, Женя говорит, что иногда отец его так реагировал: "Ти шось як скажеш - шо Пушкін". А уже ближе к 9-му классу, когда Евгений, как и все его поколение, бренчит на гитаре, отец так сказал: "Ти як починаєш грати - очі блистять, і в профіль - ну чистий Висоцький". И так говорил не один он.

Евгений в детстве не просто читал, а поглощал книги. Был записан одновременно в четыре библиотеки и до 3-го класса уже отщелкал "Чингисханов" с "Батыями", "Вечный зов" и тысячи других разнообразнейших книг. Здесь полнейшее влияние мамы - Галины Иосифовны. Для нее чтение было единственной отдушиной в суровой жизни. Кстати, она наизусть знала много стихов и даже "Конька-Горбунька" Ершова, которого Евгений и сейчас помнит со слов мамы. Правда, она также поглощала книги. Евгений как-то заметил: "Иногда вечерами, в выходной день, мы с мамой брали по книжке и наперегонки ее пытались прочесть: у нас получалось 1-1,5 часа на книгу из 150-190 страниц". Отсутствие навыка с детства вчитываться в языковое богатство книги, кроме сюжета, ощутимо ударит по Поэту позднее.

Но Женя читал, читал, уже тогда уверенно восклицая: "Но здесь же написана неправда - герой в ситуации критической - и говорит в "загнанном" темпе! Почему же автор фальшивит?!"

Со школой вообще у Поэта не связаны особо приятные воспоминания, он был из "неблатного района", но ходил в городскую школу, где училась жмеринская элита. Ее отношение к Евгению было не из лучших. И Евгений вынужден был драться все детство. Гордый, упрямый характер, неумение ладить, ссоры в семье, домашнее воспитание - "вокруг все враги" - делало жизнь Евгения если и не невыносимой, то жестокой. Из-за проблем с позвоночником, удаленности его дома от центра, бесконечной домашней живности, за которой в частном доме нужно присматривать, Евгений не посещает спортивные секции. До 8-го класса его преимущество в росте "тает" (Женя с детства был очень высоким), и ему приходится учиться избегать драк. И это с его гордыней. Физически Евгений научился. А вот отвык ли он драться морально - вопрос.

Ввиду своеобразности воспитания в семье для Евгения были табу - лагеря, кружки, секции, приглашения в дом друзей. И он хотел убежать. И сделал бы это, если бы не вера в Цину Исааковну. Только она и подсказывает, как надо развиваться. А здесь еще ненормальное указание его родителей идти в модный, по их мнению, железнодорожный институт. Но Женя математик: заочные математические школы, звание "Малого Академика" при Малой Академии Политехнического института, с шестого класса победы в математических олимпиадах, с седьмого- чемпион Жмеринки по шахматам без единого посещения шахматного кружка, без разрядов, с единственной книжкой Чигорина "Шахматы для начинающих". Юхница темными безрадостными вечерами отрабатывал партии без единой подсказки Учителя, по скупым отрывкам фраз Чигорина - играл с собой, и играл-играл.

Возможно, именно тогда Поэт Евгений Юхница научился разбираться по книжкам сам, обучаться сам, достигать вершин мастерства, читая книги. Со временем это неистовое стремление разобраться, выучить и воплотить в жизнь и станут главными достоинствами Юхницы. Не ожидание подсказки от кого-то хоть в чем-то, а стремление Евгения всем поведать о том, что сам он умеет. Хотя он так никогда и не поймет, что по большей части людям знать новое не хочется и его советы воспринимают как назойливую неучтивость.

Как бы там ни было, Женя после 10-го класса вырвался из дома, вырвался из Жмеринки и шагнул в ожидаемую радостную жизнь с твердой верой, что болотная беспросветность позади. В этой новой жизни Евгений сразу стал лидером. Везде, во всем, всегда. Нет, он не стал лидером. Он уже пришел лидером и не дал никогда и никому больше закрепиться в своем назначении быть первым. Во всем.

Продолжение частей 2, 3, 4, 5 будет в конце года.

Автобиография

Родился я в остроумной и славной, а также в "те" времена продвинутой Жмеринке. Потом был институт (1-й курс), армия, Киев, опять институт и, наконец, долгожданная работа экономистом. С увлечением и двужильной энергией начал работать. Появлялись первые результаты, но чувствовалось, что работаю со скрипом, ежеминутно себя пересиливая, как будто не на своем месте. Слава Богу, в 1995 году начал писать в Индии. И буквально спустя месяц понял - я поэт со своей судьбой, которую должен проползти среди шипов, но со своей миссией. Начал усиленно изучать литературу. Еще продолжал работать, но, скорее, по инерции и из чувства ответственности перед коллегами и семьей. Где-то в 1999 понял, что без специального образования никакой я не водитель "Формулы-1", а всего лишь любитель на "Запорожце" с менталитетом "Феррари". Бросил работу, договорился с семьей да и подался в Москву. И в 2003 году практически полностью сосредоточился на поэзии. Теперь я счастливый сумасшедший.

О качествах: ненавижу приспособленцев и поверхностных, людей ленивых, которые цены себе не сложат. Если что-то делаю - стараюсь подняться к Солнцу. Несдержан, невоспитан. Добрый, чуткий.

В жизни - бегун на длинные дистанции. Стратег. Повернутый. Не в состоянии руководить своей личной и поэтической жизнью. Такое чувство, что каждое утро кто-то властный, нетерпимый и жестокий к моей слабости заставляет изучать неизведанное и выполнять миссию первопроходца. Во всем. Уже привык, что оценка сделанного приходит лет через пять-шесть после начала. И главное - выдержать "Ату его! Ату!" Но пока признают во вчерашнем, я уже далеко впереди и в новом, где опять и удивляются, и раздражаются, и, пока еще, не все понимают...